Це вже був не той бельбас, якого хотілось ногою в голову штурхнути, це було щось таке, що перед ним він був занадто маленький.
Чого ж цей, перепрошую, бельбас, тут каже, що втіха — це тільки сама веселість.
Коли б той наш бельбас подумав собі гарненько та розважив , — сам би те саме сказав.
Але це дурниця: хитрує, бельбас, не знає, як вигородити себе.
«І чого він реве, той бельбас» , — думає батько і суворо дивиться на Володька.
— Спадкоємець його, скажу тобі, був хоча й бельбас, але страшенний негідник.
Другий шістнадцятирічний, високий, дурнуватий — Якимко-бельбас, хоч і син бідняка, але вірний друг і лакуза Сенька Єрофєєва.
Знайшовся, врешті, один нормальний серед ідіотів, а з них перший — бельбас і нездара Сашко !