В душі [композитора] жила Весна непереборна й неув’ядна, І він для інших, не для себе, клав її на сніг безмовного паперу, Як мак, дрібними нотними значками.
Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем.
Панам всюди добре, а вже тим хлопам. Гнуть спини наші люди, мов ті воли… безмовнії.
А раб безмовний — не людина, Гарматне м’ясо тільки він…
Тричі владика Нептун виринав і в безмовному гніві Руки в повітря здіймав.
Софія глянула на ката, що стояв осторонь, і той, зрозумівши безмовний наказ багачки, підійшов до Македонихи.
Ще повні темряви, задуми Безмовні вранішні ліси.
[Свічка:] І сім років безмовне наше місто, І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових…
Безмовний екзамен був порушений з двох боків: з передпокою надійшов тато Флорентіни, а від ліжка долинув Флорентінин крик.