А там вдолині, в пропасті, журчить потік, щось і собі приповідає …
Тут вдолині вона не годна її успокоїти, тож як її серце бажає, так нехай їй буде.
Перед нами вдолині між кількома гірськими потічками лежало невеличке село.
За нею велика лука, а далі висока і стрімка гора , — цілком гола, лише вдолині покрита густим ліском.
— Не могла, не могла , — впевняє далі , — маму вдолині я дурила, не сказавши по правді, чого йду в ліс, тому і сумління все здержувало …
Тоді докупи зв’язав усі чотири ніжки, перевісив на руку так, щоб голова була вдолині та щоб кров цяпала на землю, а не на одяг, і подався в зворину.
Вона не відзивається, хоча їй спішно: там, вдолині у Маври, вижидає її мати, а вона он в що тепер попала.
Щось, що було сильніше від неї, держало її вдолині, вдома, не допускало виходити проти нього.