Велетень стрибнув, але не перескочив через дерево і завис на вітах.
Цей добряк-велетень анітрохи не запишався тим, що із звичайного солдата дослужився до звання капітана добровольців.
Стомлений велетень — ліс поклав їх спати на своїх пахучих здорових грудях, а вінок, уквітчаних васильками й материнкою меж навколо поля й лісу, сумно й тихо ронив буйні сльози цвіту.
Велетень зневажливо подивився на кравчика та й каже:
Старий велетень допитливо дивився на нього згори й довго не відповідав.
— запитав велетень у чалмі, виходячи наперед і зазираючи в лице командирові.
Велетень усміхнувся, показавши два ряди білих, схожих на ножі зубів.
Вона повстала над скуленою постаттю, немов казковий велетень, джин, якого викликала з глека паніка.