У видавництві «Вернигора» налагодив видання самостійницької літератури (Програму СУД, «Десять заповідей» М. Міхновського).
А Вернигора вже й мовчить: здогадався, що воно було.
Олігарх Вернигора, трохи старший за своїх колег, не був таким, як вони, струнким і спортивним, зате своєю масивною статурою навіював упевненість у завтрашньому дні.
— Але ж на тебе може впасти підозра , — фальшиво зобразив стурбованість Вернигора.
Магістр Вернигора неприховано й неввічливо задрімав, я сам ледь стримався, щоб не позіхнути.
Вернигора роз' їжджав по селах, скликав збори і на них аґітував вступати до його загону, бо він воює за визворення України від червоної Москви.
Й дуже щиро розсміявся, бо магістр Вернигора грізно лупнув оком, наче заєць на заснулу ведмедицю.
Вернигора круто спікірував до однієї із скель і став на товстий килим моху коричнево-червоного кольору.
— Так поможіть, коли ваша ласка , — знову вклонився Вернигора.