Біля сільради Кирило Вернидуб здає військовим зброю, розповідає, що творилося тут під час окупації та й сьогодні, перед приходом наших.
— Ех, брате Вернигоро , — буцімто сказав на це Крутивус , — невже ти не розумієш, брат наш Вернидуб задумав сам правити Україною.
— Щось треба робити , — невпевнено за формою, але безапеляційно за змістом промовив Вернидуб, виціджуючи півцитрини на канапку з кав’яром.
Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус, Їм-і-не-наїмся з вінками цибулі та часнику, з великою ложкою.
— Йди ти до сраки , — шепнув у відповідь Вернидуб.
Поки Вернидуб порався з німцями та ляхами, левенці лагодили гармати: заклепували цвяхами запали і відбивали келепами панівки.
— Тепер, коли громадянин Вернидуб уже ніхто, вважаю, що його необхідно взяти під варту , — промовив Котигорошко і, не чекаючи на реакцію зали, звернувся до одного спецняка:
— Доброго гостинця прислали наші , — засміявся тихо Вернидуб.
Вернидуб дуже сердечно привітав «брата свого» Вернигору, вибачився за турботу, чого ніколи не робив, проте навіть це не насторожило безпечного пана Вернигору.
— Викрутився чортів Горох , — прошипів президент Вернидуб, коли побачив перший телевізійний репортаж із Чернівців про судовий процес над Телесієм , — чистеньким хоче залишитися.