Скажи, і руку на — в завдаток, Котора, бач, не трусить схваток І самих злійших нам врагів.
За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват — а ваш гетьман.
Побачивши ж врагів напори, У башт прибавили запори І на валу всі залягли; В віконця з будок виглядали І носа вон не виставляли, Шептались і люльки тягли.
Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив: Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки; Так в гніві сильно їх локшив !
Без жадної політики Озметеся всі за руки — Не допустіть гіркой муки Матці своїй більш терпіти, Нуте врагів, нуте бити.
Звелів з досади, гніву, злості На глум підняти мертві кості, На щогли голови наткнуть Нещасних Низа з Евріалом Перед самим троянським валом, Щоб сим врагів своїх кольнуть.
Одні других випереджають, Врагів, як хмиз, трощать, ламають; Така підданців єсть любов.
Понеже ми все з Богом починаєм і на Того надежду імієм: од всіх врагів нас оборонить.