Вряди-годи я пригублювала солодкого, густого лікеру.
Ми ловили рибу, балакали і вряди-годи пірнали у воду й плавали, щоб сон прогнати.
Підвішені звисали донизу руками й ногами, зводили вряди-годи голови і хрипко покрикували.
Хоч годи лося б насамперед поінформувати про свій прихід керівника установи.
І полетіли вони так, як це буває в усіх снах, що їх снять утомлені діти, а Лебідь вряди-годи викидав із горлянки довгі, пронизливі крики й набирався щоразу нової сили, бо йому й справді нелегко було летіти з тягарем на спині.
Трава шуміла, шелестіла, перешіптувалася, небо мовчало, тільки вряди-годи скорою блискавкою підморгувало до землі.
Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома і нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’яносто миль за годи —
Вряди-годи він писав батькові, і його лист завжди приносив ясну радість у маленький нормандський шинок, що стояв при дорозі на високому горбі, звідки видко Руан та широку долину Сени.
Від міста вряди-годи сигналило авто чи ревів мотор, він здригався й дививсь у той бік.
М’який вітер, що вряди-годи переходив в ураган, раз у раз розганяв навіть найбільші скупчення дощових хмар, а тоді знов навішував над морем нову нерозривну пелену хмар.