Він тоді давай боковими гилити мене … я пірнаю під лікоть, виходжу в тил — і п’ятою по шиї !
Йому навіть не довелося ліпити на ній з піску кавунів і гилити цурку.
Та подумай … Хіба то не гріх, таку ціну гилити, коли людина у безвиході.
— Якого хріна оце в двері гилити — що, геть уже одморозком став?
— А того , — сказав я повчально , — що ведмедя зловили, посадили в клітку, їсти йому не дають … а тут прилазить отакий бритоголовий дебіл і починає гилити цю нещасну, зацьковану звірину руками й ногами !