Було ще слово «гуляй-городина», що означало високу рухому дерев’яну споруду на зразок башти, яку підкочували колись під час бомбардування до ворожих мурів.
На столі перед паном «кваліфікатором» лежа ла купою всіляка городина: буряки, морква, петрушка, пастернак, цибуля тощо.
Шумлять перед дощем придорожні верби, шумить городина, а з верби, зриваючись на вітрі, летить ворон, крякаючи …
Зелені та жовті шибки скляних садів побилися на друзки; ті дерева, городина та квіти, які не пошматувало уламками, тепер були приречені на смерть від холоду.
«Козячі голови» та пучки чорт-трави ще чіплялися за життя на межах, але городина вже покинула ту безнадійну справу.
Худоба є, кури є, городина, хоч недоглянута, але є, а хазяїв немає, може, вирушили куди?
Зараз, люди добрі, на вас уся надія: городина — це свіжа копійка !
За хатою — невелике подвір'я, де ходять кури й качки, а за подвір'ям — невеликий город, де ростуть садовина й городина.
За вікном коливались сутінки, через плетені мережки фіранок місяць цідив жовтаве яблучне вино і різко пахла городина осінньою годиною.