А так дитиня дала би-сь до мене, а сама до Львова в мамки.
Тепер їй десять років, не дитиня вже, та однаково від неї всі вмирають — принаймні ті, хто має тяму в голові.
Гленарван не міг відповісти; задихаючись від хвилювання, він упав навколішки біля чудом врятованої дитиня й заплакав щасливими слізьми.