Епітафія: «Вів літак точно по курсу сто сімдесят два».
Мужнього старика, з яким він так недавно розлучився, не стало, і ця епітафія — все, що залишилось від нього.
Епітафія на його гробниці, за переказом, була написана ангелом.
На боротьбу таврів з римлянами вказує епітафія над похованням військового лікаря в Херсонесі: «Богам і манам.
Максимум — видається якась повстяна присвята на початку книжки чи поетична епітафія на обеліску.
В Херсонесі на похованні знайдена епітафія про те, що жінка була родом із таврів.
— Така була епітафія, що дав Генрі третьому загиблому собаці.
Він не мав алегоричного тлумачення (зображення сну як п о доби смерті) й здебільшого нічим не відрізнявся від зображення живої людини: лише епітафія, яка часто розміщувалася на ньому, свідчила, щ о лю дина вже полиш ила світ живих.
Ні, не епітафія на надгробкові, яким зараз тісно на кладовищі, а на пам’ятникові, що його творить людина за життя.
Моя епітафія втрачає свою сувору шляхетність: «Вів літак по курсу сто сімдесят два, сто сімдесят чотири, сто шістдесят вісім, сто сімдесят п’ять …»