Він здавався жовтим, а можливо, та жовтизна на високому чолі і плоских щоках — від золотистих штор і такого ж кольору килима —, що відливав у світлі свічок ромашкової густоти ворсою.
Він, властиво, був не білий, а швидше жовтий, і жовтизна його була «м'яка, ніжна, кротка», як казала потім Поля.
Одноманітність пейзажу, надокучлива жовтизна пісків, спека і над усе безконечний простір — от найголовніші ознаки лівійської пустелі, яка тягнеться на захід від Єгипту.
Він озирнувся, набрав пригорщу крові з калюжі, в якій лежала його жертва, і занурив у неї очі мідної змії, почекавши, поки виблискуюча жовтизна не наситилася соком життя.
Оця сірчиста жовтизна, мовляв , — усього лиш занесений вітром пилок — величезні маси пилку пінієвих борів.
Він був ще зелений, і тільки на. самому кінчику торкнулася його жовтизна.
Змінився навіть колір обличчя Румі, зникла синява і характерна жовтизна.
Була тут блакить, була жовтизна, була зелень, плинуло небо і річка, позастигали гори й ліси — все чудовне, все сповнене чарів і таїни, і серед усього цього — він, Сіддхартха, той, що пробуджується, що простує до самого себе.
Але в кронах де-рев уже помітно проглядалася жовтизна, траплялися острівці червоного та улюбленого кольору хурми.
Блакить була блакиттю, річка — річкою, і хоч у блакиті та в річці одне, божественне, для Сіддхартхи жило і потай, але образ і зміст воно мало саме божественний: тут — жовтизна, тут — блакить, там — небо, там — ліс, а тут ось — Сіддхартха.