Вранці пан Ляпка вдягається і зразу ж сходить у клас.
Назустріч нам летів пан Ляпка, ще здалека привітно махаючи руками.
Шкільний зал, після того як пан Ляпка його розширив, став такий просторий, що, якби гостей було утроє, а то й учетверо більше, місця вистачило б усім.
— Запам'ятайте, хлоп’ята , — якось сказав нам пан Ляпка , — про те, яка їжа на смак, залежить не від неї самої, а від кольору.
Пан Ляпка весь час про щось думав і був такий неуважний, що наготовлену для нас цвітну капусту вифарбував у чорний колір, і смаком вона нагадувала печені яблука.
Ми підхоплюємося з ліжок, миттю вдягаємось, бо мало не вмираємо з цікавості, чого нас цього разу навчатиме пан Ляпка.
Пан Ляпка — середній на зріст, але не збагнеш — товстий він чи худий, бо просто тоне в своїй одежі.
Передусім ніхто не знає, що пан Ляпка кожного разу намислить, а потім усе, що ми вивчаємо, надзвичайно цікаве й кумедне.
Прихопили також пригорщу барвистих скелець — пан Ляпка дав їх нам на випадок, якщо захочеться їсти , — й рушили парком на схід сонця.