Знову кілька вимотуючих душу хвилин тяглася напружена тиша.
Коли надворі весна, все росте, дарує душу і тіло …
Володимир ніби не чув останніх її слів, жах того, що сталось, огорнув його душу, стиснув серце.
У цих словах жив і тихий світлий смуток, і гострий біль втрати, краса життя, яке я повинна була прожити, і величезна хвиля Любові, що приходить звідкись здалеку і, зливаючись із Земною, затоплює мою душу і тіло …
Про те, щоб ти покаялась перед смертю … Щоб очистила душу !
А тепер знаю, для чого він не приймав мою душу до себе: щоб я до Великодня знайшла свого Кирила.
Одне слово, все це мусить бути згромаджене й пов’язане, щоб мало більшу силу й підняло душу вище.
Вони не говорили про це, щоб не тривожити душу надаремне.
Але Тереса й тут показує свою велику душу: вона йде до дружини коханого, підтримує її в горі.