Наймилішими народові героями повстання були, коли рахувати за кількістю складених про них пісень, полковники Війська Запорозького — Перебийніс, Нечай та Морозенко.
Із-за гори, з-за крутої горде військо виступає, Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
На портреті був зображений секретар райкому комсомолу Павло Морозенко.
З передпокою — до великої порожньої зали з велетенськими вікнами, де Морозенко давав накази Вітрам.
Хмельницький з гарматами йшов позаду, Морозенко та Чорнота з голотою заходили з лівого боку.
Повною мірою зреалізувала це творче завдання Марія Морозенко у поемі «Князь Святослав».
Біля Хмельницького згуртувалися всі наші завзяті лицарі: Нечай, Бурляй, Богун, Перебийніс, Джеджалій, Ганжа, Морозенко …
Морозенко, козаченько, як мак, розпускався, Морозенко, козаченько, в неволю попався.
Морозенко кинувся помагати Гадачанам; але його відбили; він сам ледви всидїв на кони і трохи не попав ся в полон, в неволю.
Зачувши гармати Перебийноса, на заднє польське військо вдарили полки Нечая й Богуна, з боків надавили зо своїми козаками Джеджалій та Морозенко, й польське військо, мов шалене, почало кидатись то в той, то в інший бік.