Цей поетичний переспів належить перу старого Коваленка, який п’ятдесят років свого життя віддав охороні здоров’я людей, захоплюючись одночасно й українською літературою.
Розрізавши, побачили, що один із них уже переспів, другий — якраз упору, а третій тільки починає червоніти.
І лише корою, шерхатим докором — я дерево живе, прозорим вітром, у переспів грою і піснею — наче полотна рве.
ПЕРЕСПІВ Нічого сталого немає В моїй душі, ще молодій, Лиш пломінь мрій її проймає, Вона палає від надій !
Цей гімн весні, як вольний «переспів» давніх віршів якогось украінця, котрий колись написав відоме «Криве дзеркало» мови Тредіаковського, може знадобиться й тепер, як криве дзеркало мови д.
А коли давати такий схематизований «переспів», убгавши живу думку в лещата схеми чотирьохстопового рядка й таким чином знекровивши образ до трупа, то чи не краще було б дати просто прозовий докладний переклад поеми?
Розрізавши, побачили, що один із них уже переспів, другий — якраз упору, а третій тільки починав червоніти.
Іноді переписував у новій редакції драму «Довбуш», а найбільше часу віддавав перекладам Шекспірового «Гамлета» та закінчував розпочатий у Путилові переспів «Макбета».
Другий вірш, «Князь Ігор», ніби переспів, ніби виклик сучасника займанцям:
Здавалося, вона прокинеться і все буде, як раніше — разюче сонце у вікні спальні, переспів горняток у кухні, пахощі свіжої кави і таке звичайне улюблене: «Любцю, Любонько !