Старий Онуфрій Лопата помер, і на його місці замешкав побережник у панському ліску — старий Петро.
«Се стріляв побережник за злодіями, що крали дрова , — погадала вона собі , — а що одного десь ймив, то бив, певно, тепер».
А так я думала, що побережник б' є якого злодія, та й утікала, щоб і самій у бійку не попасти.
Воно шелестіло, тремтячи, неначе говорило до неї: «Тихо, бабо, тихо, хтось може тебе зачути, побережник, а тоді ти пропала …»
А побережник Лісовський, що править за дуже вченого, стоїть, подригує колінами і говорить високим голосом : — Ну, воно конєшно …
Та вони з потреби те право ще й тепер виконували, збираючи хоч сухе гілля та й то крадьки, бо як зловив злісний або побережник, то суд карав за злодійство.
Се був старий панський побережник, що мешкав під малим панським лісом, мав там своє поле й хатину і сторожив ліса, а часами й сам ще ліпше його обкрадав.
Це може бути людина, а може бути лісовичок чи побережник.
В неї ж волосся біле, як сніг … їй здавалося, що якби був побережник дав їй тоді лише один поличник, вона була б зараз упала на місці трупом.
Він, житар із сусіднього села і почасти побережник оцього лісу, ішов рано лісом.