Зеленяві присмерки поглинають темне листя вечірніх дерев.
Вечірні присмерки забарвили в синій колір глибокі яри, але верхівки ялин все ще виблискували золотом.
Тільки-но запанували присмерки, ніби половину світу накрили чорним покривалом, а на іншому його боці засвітили кволі свічечки.
У спальні ще переважали присмерки з осадом багатьох днів самотності і тиші.
Увечорі, в годину, коли в відчинених вікнах моєї кімнати ще ясніли зеленаві присмерки, вона тричі постукала в двері.
Коли зимові присмерки з' їли день, не дали розгулятися вечору-сіроманцю — уже й ніч, від березового гайочка до Майчиної хати обережно наблизився худорлявий кульгавий хлопець у куртці, схожій на матроський бушлат.
Сонце, яке так і не схотіло показати своє гаряче обличчя знудженим дощами землям, поступово схилилося до заходу, і за годину короткі осінні присмерки обіцяли змінитися темною, немов у склепі, ніччю.
Нечутно густішими ставали присмерки, виступаючи синюватим димом з кутків.
Внизу, у дворі, незважаючи на вечорові присмерки, хлопчаки ганяли м’яч і якийсь гладкий чоловік у тенісці вибивав на вірьовці килим.
Небо потемніло, гидливо насупилось; травиця зщулилась, погустішала; присмерки навшпиньках підходили з яру й жалібним серпанком, павутинням вечора обсотували мертві постаті.