І то не була грецька книга з великим хрестом, яку колись начебто забув у його світлиці луганський князь Годой, а стос дощечок, змережаних таємничими четними різами давнього руського письма, якого навчив Богдана сивовусий скоморох Харко Мурин.
Він подивився в той бік, де сидів скоморох Мурин.
Один скоморох катав яйця по жердині, наче по широкій мармуровій підлозі.
Шукати, в якому заколоті чи повстанні міг брати участь наш скоморох Терешко Губа …
То був уже не молодий скоморох, якого Богдан Гатило, перенісши столицю з Витичева назад до городу Києвого, взяв із собою.
Ввійшов і Ждан і почав боронити Харю перед князем, але старий лишався невблаганний : — У поруб … Скоморох тільки дивився на князя.
З’явля ється скоморох з ведмедем, який теж виконує кумедні трюки.
Скоморох нарешті піддався вмовлянням і виліз у підкліть.
Був колись скоморох Терешко Губа … тут … у Києві … давно … один із сімдесяти …"