Світило на нього сонце чи й місяць, а волоссячко було біле-біле, і біла була в нього сорочина, підперезана жовтою волосиною.
На ній була сама тільки сорочина, підперезана мотузком, ноги босі, обличчя невмите, волосся розкуйовджене.
Мити нема коли, та й нема чого, де була яка перемінна сорочина, на хліб перевели.
Кругла голівка обліпилася огидними ковтунами, на плечах висить брудна полатана сорочина їсти?
— з дивана підвелася — страшна, чорна, нічна сорочина на ній теліпається, кофтину вовняну на грудях застібає.
Капелюха загубив бозна-де, рукав у піджака відірваний, сорочина — кров з багнюкою, і лице червоно-синє.
Тим часом Володька різко шарпає з місця, і його розхристана рожева сорочина тріпотить на вітрі позад нього, як кавалерійська бурка.
І то справді була сорочина, яку могла б носити хіба що русалка.
З «мазераті» вийшов красно неголений хлопець років двадцяти з лишком, джинси порепані, сорочина баксів на п’ятсот тягне.
Напівпрозора сорочина на підлозі, подушки по кутах.