Ой волю я, моя мати, гіркий полин їсти, Аніж маю із нелюбом обідати сісти.
Матраци ми собі набивали сіном, тим самим, в котре щойно впала звізда Полин.
І що він так само, як і Бер, збирає степовий полин та інші трави, і що питав про мене, але так двозначно, що милі розмовниці навіть посередньо не зуміли задовольнити його цікавости.
Тепер же душа моя, гірка, як полин, і солона, як тітчині сльози, не потребувала нічого, окрім єдиного: полетіти туди, звідки не видно муки мого худого, простоволосого батька і всієї рідні.
У народних піснях і приказках П. має незмінний епітет гіркий і нерідко виступає символом нещасливого життя: Лучче мені, мати, Гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, Із нелюбом сісти.
У Петербурзькій консерваторії в М. Римського-Корсакова навчались М. Лисенко, Я. Степовий, П. Молчанов, Г. Давидовський, Г. Козаченко, Ф. Якименко.
І мовчить забута світом У країна, яка стала відома по всій землі в іме ні чорного полину — Звізди Полин — Чорнобиль …
Зі скелі дивилась на степовий Крим кам’яна подоба володаря.
Кобильчина була голодна і, не жуючи, проковтнула полин.
— дописував Юрій останні речення повісті про свій степовий Байгород, а до вікна готельної кімнати регулярно жбурляв жмут сяйва портовий маяк, і білоперими плюмажами похитувалися чорні морські хвилі.