Артура оточувала стума, аж лискуча від вологості стума.
Тільки примовкли — знову кинулась, люто сипнула з усіх кутків густа стума, труїла, обмарювала: не там вікна, не туди стіни, вся кімната тоне кудись в чорне провалля.
Всі усміхнені і спокійні, так дивно, так задоволено спокійні - невже тільки одного мене гризла в той день стума?