Зір його занурився в темінь, як несмілива рука — у важку осінню воду.
До вічного духа, малого, як зернятко маку, Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
Восьме поприще перейшов — гукнув він у темінь: Темрява густа, не видно світла, Ні вперед, ні назад не видно нічого.
Ненавиджу я темінь, ненавиджу я ніч Я б засунув обох їх у нетоплену піч.
Підійшов до вікна, але на вулиці брудна темінь, однотонне, присипляюче шелестіння дощу.
Надвечір почало затихати шосе, а коли на дерева налягла темінь, Петро ближче підповз до кювету.
Дарма, що навколо — і темінь, і грати, Що сон вже півсвіту давно переміг, Воно безоглядно пішло б і на гріх, Аби хоч краплину кохання пізнати.
Крокував по кімнаті, зупинявся біля вікна, вдивляючись у темінь, що кутала Монастирську гору.