Де віхало найстрашніше та холод найлютіший — там його й хата …
І людей стала повна хата, коли тепла хвиля гаремниць заповнила хамам.
— Що моя порожня хата не плаче за мною, я тому відомий, але що гетьман буде сердитись та гримати на мене за зайві дні мого пробування в Києві, то я в тому ще певніший.
Святий же говорить йому: «Не плач, але йди в дім свій: так-бо говорить Дух Святий, що завтра наповниться хата твоя зерном, багатого ж побачиш, що просить тебе і дає тобі зерно без плати».
— І в нас у колгоспі є контора, але контора — це ж не своя хата.
Хата Петра Оском’юка стояла на горбі, немов ластів'яче гніздо.
Хоч на самому краї села, аж за майданом біля зимнього колись Уласового становища, отже огород чималий, а найкраще на ньому — хата; нова, простора, з великими вікнами.
Проти нього стояла велика біла, крита чорною бляхою хата.
І тильки хотіла, може, в сотий раз спитати тьотю Ріну, чого хата згори така кумедна, як Остапко шарпнув тьотю за сукню й таємничим голосним шопотом сказав:
Своя хата дуже більша за цю землянку та така весела !