Кльоцко, який до цього лише азартно вигукував: «Що робить … Ну що робить, чортяка !» і обіцяв після повернення послати Восьмьоркіна на гауптвахту, раптом несамовито загорлав:
Наближаючись до взводу, чує заздрісний шепіт : — Рубає ж чортяка, як ложкою орудує.
— Ну, чортяка з тобою, лишайся, я і без тебе знайду дорогу !
— От чортяка мій шофер, казав же йому взяти вина більше.
Цей … цей чортяка знає все, навіть те, що з ним сталося на складальному конвеєрі. — її очі були темні і задумливі.
Шоферові дорогою вдалося дещо витягти з кошика, і він нетерпляче чекав, коли ж нарешті чортяка забере цього відворотного буркотуна.
— Усіх вас чортяка на мотузку водить, а може, ви його !
Коли б ще яка чортяка не вгляділа та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.
Але все обернулося по-іншому: чортяка тільки-но напосівся, свого добиваючись, як зненацька зачувся голос дебелого голови.
Таким от побитом, скоро чортяка сховав до своєї кишені місяця, враз по всьому світу зробилося так темно, що не кожне знайшло б дорогу й до шинку, не те що до дяка.