— На Відень — думає високий обер’юнкер, що маршує якраз побіч того, хто перед хвилиною згадав про місто, що зараз переживе жахіття бомбування.
З мене був кепський юнкер, але мене все одно підвищили.
Юнкер відчув, як шалено застукотіло його серце, як гаряче заструменіла у жилах кров, вдарила в лице, як обпалило його незнаним жаром.
Коли мене хотіли, як «юнкера», евакуювати до Єгипту, він не порадив мені їхати, сказав, що я такий же юнкер, як він денікінець.
Трохи пізніше Печорін вдало почав з Мері розмову про Грушницького і розповів, що той юнкер.
Под горой бледный гусарский юнкер, одною рукой поддерживая другую, подошел к Тушину и попросился сесть.
Неначе мимоволі, Печорін повідомлює княжну, що Грушницький — юнкер, а не розжалуваний в солдати офіцер.
Закоханий юнкер проходив повз нього, мов повз святиню.
В нем выпускник университета, юнкер драгунского полка «на всю оставшуюся жизнь» пристрастится к занятиям отечественной историей по архивным источникам.
Потім йшли малюнки, на яких юнкер спокушав Ліму і влаштовував утечу з рідного дому, як рідний батько Ліми наздоганяв утікачів …