Коли стих останній відлунок його бою, я увійшов до готелю Б. й спитав, чи можу бачити Толбота.
Тепер вона не відчувала ні до кого ненависті; імлистий присмерк оповив її думки, і з усіх земних шумів вона чула тільки переривчасте, тихе, жалібне лебедіння свого бідного серця, мов останній відлунок завмираючої симфонії.
Слабкий відлунок колишнього кохання бринів йому в серці, він знов і знов повторював її ім'я.
Людина перетворюється на відлунок чужої музики, на актора, що грає не для нього написану роль.