Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдьком непривітним.
Звичайно дід Харко. не так уже часто й сміявся, але це вже став не той похмурий відлюдько, який цурався всіх.
Як уже зазначалося, Відлюдько Макензі був практична людина.
Відлюдько Макензі, дарма що здавався безпечним, добре все те помітив.
З першого погляду було знати, що Відлюдько Макензі належав до піонерів Півночі.
Коли Відлюдько Макензі, з великим згортком під пахвою, відхилив запинало Тлінг-Тінегового вігваму, в таборі аж гуло.
Завдання було важке і вимагало терплячості й багато праці, але Відлюдько Макензі діяв хитро, безтурбоття його збивало з пантелику індіян.
Відлюдько Макензі невиразно усвідомлював дику величність тієї картини, коли поглядом перебігав по завинених у хутро рядах, шукаючи, кого нема.
Але Відлюдько Макензі прийшов до них сам, і в його способі поводитися була чарівна суміш покірливості, панібратства, самовладання й нахабства.
За ці два роки Відлюдько Макензі навчився індіянської мови — запам’ятав декілька сотень слів, опанував горлові згуки, важкі звороти, будову речень, шанобливі епітети та сполучники.