Це пташеня звикло до іншого гніздечка, до іншого життя.
— Вибач, моя пташко … вибач … я знав … усе буде так, як ти скажеш, моє пташеня … усе буде добре.
Я прогулювався в гайку біля моєї заміської садиби, а в наступну секунду опинився в невеличкій порожній кімнаті, голий, мов пташеня, і лише здатність логічно розмірковувати рятує мене від безуму.
Чи тому, що я «пташеня» і мені рідко випадало чути отакі слова, чи тому, що похвала йшла від дорогої мені людини …
Розбите серце, мов маленьке пташеня, зголодніле без матері в гнізді, квилило жалібним голосом, обливалося кров’ю, рвалося з грудей.
Серце його щеміло, як щемить велике серце пташки, коли її пташеня, вилетівши з гнізда, поранить свої крильця.
Варан серйозно подумував, як би дістатись до намісника провінції, під яким-небудь виглядом проникнути в птахівню й украсти хоч би пташеня, хоч би стару списану шкапу.
Жданко зіщулився, притулився до Любавиного коліна голівкою і тремтів, мов перелякане пташеня.
Після багатьох марних спроб мені вдалося піймати молоде пташеня, яке я приголомшив палицею.
Підтрутивши пташеня до краю, де воно спинилося, замислено вдивляючися в море, вона раптом його турнула щосили, так що мале полетіло у воду головою вниз, і полишила напризволяще — хай вибирається на берег, як знає.